Фенікс ROPAN, BALSAM

Діти годували фенікса з руки.
Він знову відродився вулицями міста.
Пролітає я відчуваю його жар.
В полі зору подихом війни птах.
Осушує землю де за межею миру жах.
Дайте чистої води напитися.
Дайте рідній землі уклонитися.
Дайте хоч роси щоб умитися.
Страх втомився по моїй шиї витися.
Дайте чистої води напитися.
Дайте рідній землі уклонитися.
Дайте хоч роси щоб умитися.
Страх втомився по моїй шиї витися.
Дорогу замело не видно краю.
Куди веде цей шлях на жаль не знаю.
Заплющую очі і взлітаю.
Дорогу замело не видно краю.
Куди веде цей шлях на жаль не знаю.
Заплющую очі і взлітаю.
В полоні часу все стає таким крихким.
Холодний вітер проникає у думки я.
Не чекаю і не хочу бачитись ні з ким.
Довкола плітки ми же наче сімʼя.
Із темряви благаю виведи мене.
Ми загубили серед катакомб едем свій.
Там кожний птах горів вогнем.
Тепер лише сірим вугіллям тліє.
Але прийде день там крила розправиш де холодом віяло всім.
Даючи тепло якого не вистачало.
Повертаючи втрачений голос німим.
Кажуть люди що коли тебе немає.
Ти мандруєш поміж світів.
І на вершинах вкритих вічними снігами.
Розтоплює усе твоя гаряча тінь.
Дорогу замело не видно краю.
Куди веде цей шлях на жаль не знаю.
Заплющую очі і взлітаю.
Дорогу замело не видно краю.
Куди веде цей шлях на жаль не знаю.
Заплющую очі і взлітаю!