ПМ’ТЙ (Flanger version) ТНМК

Дорогою до тебе я бачив черепах трьох.
Вони тримали місто на плечах.
Першу, чорну, звали Не-дай-Бог.
Вона нічого не просила в неба.
Робила все сама, робила як для себе.
Бралася і впиралася, на зло не озиралася.
Попри те, попри це робила все, тому що її пре.
Вона казала: "Дій! Лайно – це перегній!".
І все трималося на ній.
Ти тільки уяви-но, другу звали Мрія.
Була вона, скажу тобі, в хорошім сенсі синя.
Вона казала: "Знаю, я важка, але я мрію.
Дивлюся я на небо і надихаю дію.
Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити?
Коли собі ти мариш, десь плаче сатана.
Я більша за слона, але я збираю квіти".
Якщо це не весна, то що тоді весна?
Пам'ятай: де б не йшов.
Я рушаю, щоби повернутись знов.
І міста – як мости.
Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.
Ти, певно, здогадалася, як звали третю, білу.
Вона не посивіла, ні!
Такого кольору буває тільки чиста сила.
Що має крила.
І ними обіймає усіх, кого кохає.
Любов'ю її звали. Ти, схоже, її знала.
Були у неї діти.
Мовляла немовлям вона: "Не скінчиться війна!
Не буду вам брехати.
Правдою не налякати. Пийте все до дна.
Але зростайте сильними. Побачите тоді.
Як вороги злякаються і вдінуть бігуді.
Хоч зійде сім потів, та не шкодуйте дров".
Якщо це не любов, то що тоді любов?
Пам'ятай: де б не йшов.
Я рушаю, щоби повернутись знов.
І міста – як мости.
Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.
Пам'ятай: де б не йшов.
Я рушаю, щоби повернутись знов.
І міста – як мости.
Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.
Пам'ятай: де б не йшов.
Я рушаю, щоби повернутись знов.
І міста – як мости.
Я люблю цей світ, бо є у ньому ти!